Чи все ще хоче Україна Зеленського вступити до НАТО?

Від початку воєнних дій з Росією в 2014 році, Україна прагнула зміцнити зв'язки з військовим альянсом НАТО. Хоча реакція альянсу на конфлікт була зрозуміло обережною, у відносинах з Києвом також відбувся значний прогрес. Інституційна співпраця посилилася, і ряд окремих країн-членів НАТО направили в Україну військові місії, щоб забезпечити підготовку та підтримку переходу країни до стандартів НАТО.

Президент України Володимир Зеленський та Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг відвідують спільну прес-конференцію після переговорів у Києві. 31 жовтня 2019 року. REUTERS/Gleb Garanich

Зміна тону відносин України з НАТО за останні шість років відображається різким коливанням в українській громадській думці. До 2014 року відносно небагато українців хотіли, щоб країна вступила до НАТО, з типовою підтримкою, яка коливалась зазвичай  в районі низьких двозначних цифр. Ця ситуація була повністю змінена шоком від російської агресії. У докорінно зміненому геополітичному середовищі, створеному захопленням Кремлем Криму та гібридною інтервенцією Росії на сході України, думка рішуче змінилася на користь членства України в НАТО. Якби референдум з цього приводу відбувся сьогодні, то ті, хто підтримує членство, швидше за все, забезпечили б переважну більшість.

Безпосередні перспективи отримання Україною членства практично відсутні, але це не завадило країні зробити численні кроки для досягнення цієї кінцевої мети. Зокрема, амбіції України щодо членства в НАТО були внесені в Конституцію України в лютому 2019 року за допомогою поправки, яка також підтвердила мету в зрештою вступити до Європейського Союзу.

Інтеграція в НАТО залишається офіційною українською політикою після виборів президента Зеленського в квітні 2019 року. На початку 2020 року зазначалося, що країна є на шляху до того, щоб впродовж року забезпечити статус партнера НАТО з розширеними можливостями, якби темпи реформ були збережені. Однак недавні політичні зміни в Києві відновили дебати щодо прихильності України до інтеграції в НАТО і викликали нові сумніви щодо ширшої геополітичної траєкторії країни.

Несподіване звільнення президентом Зеленським його першого  уряду 4 березня дезорієнтувало багатьох спостерігачів в Україні. Міністр оборони Андрій Загороднюк був одним із багатьох міністрів, які втратили роботу, попри те, що мав репутацію  сильного реформатора. Заступник Загороднюка Андрій Таран потім здивував під час своєї вступної промови 11 березня. Виступаючи перед представниками Міністерства оборони та Генерального штабу, Таран заявив, що адаптація українських військових до стандартів НАТО в найближчому майбутньому є "амбітною, але недосяжною метою".

Багато хто побачив в цьому зловісну ознаку майбутнього геополітичного повороту. Реакція на коментарі Тарана була настільки гарячою, що Міністерство оборони було зобов'язане надати подальші роз'яснення, звинувачуючи українських політиків та ЗМІ у навмисному неправильному тлумаченні заяв міністра та ще раз підтвердити прихильність нового уряду щодо тісної співпраці з НАТО.

Поки чиновники були зайняті запереченням будь-яких значних зрушень у підході України до зв'язків з НАТО, розгорівся ще один скандал в Офісі Реформ МОУ, яке було створене у 2015 році для сприяння модернізації українських збройних сил, включаючи перехід до стандартів НАТО. У заяві, опублікованій 1 квітня, керівник Офісу Реформ Олеся Фаворська звинуватила нове керівництво міністерства у блокуванні роботи Офісу. Тим часом представники Міністерства оборони поставили під сумнів ефективність роботи Офісу Реформ та заявили про необхідність повного перезавантаження.

Ці інциденти відбуваються в той час, коли більш широкий підхід України до триваючої війни з Росією залишається оповитий суперечками. Спекуляції щодо можливої ​​зміни політики вирували з того часу, як політичний аутсайдер Володимир Зеленський в 2019 році отримав впевнену перемогу на президентських виборах в Україні. Принципово важливо, що своїм успіхом він значною мірою завдячує передвиборчим обіцянкам закінчити конфлікт. Нещодавно розкриті плани щодо ведення прямих переговорів з представниками Росії на сході України стикнулися з особливо гучною опозицією, серед критиків є десятки депутатів від парламентської партії президента Зеленського.

Пандемія коронавірусу з того часу призвела до паузи в переговорах навколо цієї ініціативи, але нагальна реакція, яку вона викликала, відображає широке занепокоєння з приводу того, що Зеленський може бути готовим пожертвувати амбіціями євроатлантичної інтеграції України та скомпрометувати довгострокову незалежність країни в обмін на прогрес у напрямку миру.

Офіційно, принаймні, прихильність України до тіснішої інтеграції в НАТО не змінилася. Все таки, питання залишається предметом чималої кількості припущень. Крім політичного виміру, практичні аспекти інтеграції також створюють місце для плутанини. Прийняття стандартів НАТО загальновизнано як важливе, якщо Україна має хоч якийсь шанс досягти успіху в майбутній заявці на членство. Однак міністр Таран правильно зазначив, що навіть у самому НАТО країни-члени не запровадили всіх стандартів НАТО у своїх арміях.

При наявності більш, ніж 2000 стандартів НАТО, доступних для розгляду, постає питання про конкретну стратегію України щодо їх прийняття. Понад 200 занесено до існуючих цілей партнерства Україна-НАТО, але до 2020 року були прийняті інші стандарти НАТО, які не містяться у цьому списку. Україна, безумовно, отримала б користь від більш методичного підходу до цього питання, який міг би дати точну та об'єктивну картину прогресу в напрямку інтеграції в НАТО на основі конкретних, а не популістських гасел чи політичних заяв, схильних до неправильного тлумачення.

Наразі спроби оцінити стан інтеграції України в НАТО можуть різнитися залежно від того, хто надає інформацію: Міністерство оборони, Офіс європейської та євроатлантичної інтеграції, Міністерство закордонних справ чи Місія України в НАТО. Іншими словами, Україні не вистачає єдиного підходу. Це гальмує зусилля щодо контролю за виконанням стандартів НАТО в українських збройних силах та створює потенціал для політичного свавілля.

Для того, щоб протистояти цьому, Україні слід розробити чіткий та прозорий механізм моніторингу імплементації стандартів НАТО, доповнений реалістичними та досяжними коротко та середньостроковими цілями. Такий крок приніс би вкрай необхідну ясність урядовим комунікаціям та надав би змогу державним чиновникам говорити в один голос про надзвичайно складну тему, яка лежить в основі більш широкої геополітичної стратегії України.

Це також допомогло б усунути необхідність видавати періодичні роз'яснення щодо постійної прихильності країни до Євроатлантичного курсу, встановленого в 2014 році.

Джерело:https://www.atlanticcouncil.org

Автор: Tetiana Gaiduk